У Чернігівському літературно-меморіальному музеї М. Коцюбинського – що не імпреза, то повен зал цікавих, талановитих, одухотворених людей. Ось і цього разу на презентації книжки Юлія Коцюбинського «Шрами на серці» було велелюдно. Адже це – справді, небуденна подія в житті Чернігова!
На долю Юлія Романовича Коцюбинського, онука знаменитого класика української літератури, випали надзвичайно важкі випробування, однак він назавжди залишився у нашій пам’яті, як добра, чуйна, мудра та справедлива людина, великий подвижник, професіонал своєї справи, котрий зробив багато добра для людей, рідного Придесення та України! Він був директором музею Михайла Коцюбинського, відомим літературознавцем, громадським діячем, очолював міську «Просвіту». І хоча пройшло вже немало років, як наш Юлій (як його з любов’ю та шаною називали на презентації), відійшов у вічність, та з погляду швидкоплинного часу ще більше переконуєшся в тому, наскільки це була непересічна, видатна Людина!
Вів презентацію син Юлія Романовича – Ігор Коцюбинський, нинішній директор музею, який продовжив справу свого батька. А коли на нашу вільну українську землю віроломно вдерлися окупанти, правнук Коцюбинського пішов на фронт і мужньо захищав Україну. Тож на презентації говорили і про те, що Ігор Юлійович – гідний свого батька та великого прадіда, які могли б пишатися ним.
Як розповів Ігор Коцюбинський, виникла ідея об’єднати спогади про незабутнього Юлія Романовича, опубліковані в 2004 році (тоді відгукнулися понад 40 людей, які добре знали онука Великого Сонцепоклонника) та власні мемуари Юлія Коцюбинського про пережите. Так і з’явилася книга «Шрами на серці»… Чому саме така назва? Бо в житті Юлія Романовича було багато трагічного. Його тата – Романа Коцюбинського – розстріляли, як «ворога народу». Щоб врятувати свого сина, мама дала йому власне дівоче прізвище – Писаревський, але при вимушеній розлуці просила ніколи не забувати, що він – Коцюбинський, онук українського письменника…
У роки Другої світової війни малий Юлій знаходився серед дітей, яких евакуювали двома баржами з охопленого вогнем Сталінграда, однак налетіли фашистські бомбардувальники. Після лютого обстрілу з півтори тисячі дітей і дорослих, котрі їх супроводжували, вижили лише близько 300. Юлій був поранений, проте врятувався завдяки тому, що вихователька прикрила його собою…
Потім були важкі роки мешкання в дитбудинках із тавром сина «ворога народу». Коли чотирнадцятилітнього Юлія прийняли в комсомол, невдовзі завідувачка того дитбудинку, дізнавшись, що він – син репресованого Романа Коцюбинського, вишикувала всіх вихованців на лінійці, і гнівно заявила: «До наших лав затесався син ворога народу, розстріляного у 1937-му». Це була жахлива психологічна травма для підлітка, який дивом вижив під час усіх цих поневірянь.
Лише на початку 50-х матері вдалося розшукати свого Юлія. Вони жили в Росії, юнак працював на хімкомбінаті, не знав української мови. У першому в житті диктанті українською він зробив 125 помилок. Втім, Юлій Романович не просто вивчив рідну мову, а здобувши блискучу українську філологічну освіту в Києві, став справжнім інтелектуалом, глибоким знавцем літератури, невтомним і правдивим дослідником творчості Михайла Коцюбинського та лідером патріотичної чернігівської громади. Його душа одягнула українську вишиванку!
На презентації всі говорили душевно, згадували цікаві епізоди з життя Юлія Романовича та його коханої дружини – Антоніни Іллівни. Зокрема, виступали ветеран музейної справи Ольга Єрмоленко, заступник головного редактора газети «Деснянська правда», президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, письменник і журналіст Сергій Дзюба, знаний поет, педагог Василь Буденний, очільник Літературної спілки «Чернігів» та журналу «Літературний Чернігів» Михась Ткач…
Прозвучав уривок із телепередачі – з Юлієм Коцюбинським спілкувався мистецтвознавець Олег Васюта. Під проникливу музику демонструвалися світлини з життя Юлія Романовича та родини Коцюбинських… Після такої дивовижної, хвилюючої презентації вийшов надвір і замилувався чарівним садом у музеї – власне, це один із наймальовничіших куточків Чернігова. Цей сад Коцюбинських плекав і онук класика. А музей М. Коцюбинського і зараз продовжує радувати своєю привітністю та особливою, неповторною аурою, де залишається і часточка душі нашого Юлія.
Сергій Квітницький
